Справжня радість

Згадалось мені дитинство, коли я їздив до піонерського табору. Почав їздити ще мабуть років з 6 та й до самого 16 річчя. Кожен раз це було круто: цілих два тижні я був вдалині від дому, батьків, будь-яких заборонень. Купа нових людей, дівчат, дискотека, перші поцілунки - тоді мені здавалось, що це найкращі миті мого життя. Так воно і було, адже це найкращі миті дитячого та підліткового періоду.

І от вдалині від дому та мами, коли я почувався крутим, наставав день, коли я відчував справжню радість. Це - батьківський день! Звичайно, що ти нікому, ніколи не скажеш, що ти насправді відчуваєш в ту саму мить (бо ти ж не дівчина якась), а в душі вирує ціла купа справжніх емоцій. Уся твоя самостійність, крутизна та зухвальство руйнується за декілька хвилин. Пам'ятаю як в цей самий батьківський день просинаюсь, вдягаюсь, зранку зарядка та сніданок, а потім купа вільного часу і особливої програми нема, бо це ж батьківський день. І ти чекаєш...

От вже до Сашка приїхали батьки і вожатий кличе його аби він біг зустрічати їх до центральних воріт. І так один за одним хлопці та дівчата біжуть зустрічати своїх тат та мам, бабусь та дідусів. А ти чекаєш...Думаєш: "Чому їх так довго немає?", "Може вони не приїдуть?". Мобілки тоді не було і просто подзвонити та спитати то не варіант. Ти ідеш аби чимось себе зайняти: граєш у волейбол з тими хто так як і ти чекає своїх батьків, або з дітьми з притулку у яких їх немає. Час нещадно тягнеться і тобі здається, що хвилина - то година. І от коли ти вже майже втратив надію та перестав чекати, думаючи, що мабуть не змогли приїхати, вожатий підходить до тебе з усмішкою на обличчі та каже: "Продіус, до тебе батьки приїхали". Я включаю турбо режим і біжу що є сили (а це добрих 2-3 кілометри) до центральних воріт. Ще здалеку очима починаю шукати свою маму і бачу її. Вона теж стоїть і видивляється свого сина за яким дуже скучила за ці півтора тижні. Починаю включати режим польоту і добігаю до неї за 2 хвилини, зупиняюсь, у мене віддишка, сам роблю вигляд ніби я і не біг, і взагалі не скучив за цей тиждень. Але ж все видно по обличчю. І не кажучи жодного слова ми міцно обіймаємось і от це й є та сама радісна мить, заради якою я їздив до того літнього табору! А бувало, що й дід міг приїхати і тоді, в ту саму мить, ти думаєш що тебе ну дуже сильно люблять, ти король світу.

За законом підлянки, час починає працювати у зворотню сторону, він летить і ти не встигаєш насолодитись сімейними посиденьками. Ви смієтесь, ділитесь останніми новинами, купаєтесь, а потім настає час прощатися. Я отримую заряд позитивних емоцій, тепла, яких мені вистачає до кінця зміни.

Роки летять, мені 26 років, але я досі згадую літній табір, щасливе дитинство та незабутні батьківські дні. Декого вже нема на цьому світі і от саме ці спогади стають твоїм провідником у щасливі миті.

#сергійпродіуссергейпродиусsergeyprodius #sergeyprodius